Підбірка віршів на Різдво

Імення Боже сяє у думках

Дозволь Христу до тебе увійти,
Дозволь собі духовно оновитись,
Перед Дитям Господнім нахилитись
І шлях до істин праведно знайти.

Дозволь собі замислитись над тим,
Чого не можна на роки відкласти.
Нехай у тихих спалахах причастя
Засяє зірка світлом провідним.

Помнож себе на іскорки святинь,
Щоб вогнищем сподіваним налитись,
Щоб жодним кроком віри не спинитись,
І не зректися доброти корінь.

Стихає все в яснім передчутті,
Згорають всі вагання недоречні,
І обнімає непорочно вечір
Цю ніч святу, що світиться в Христі.

Дозволь собі, чого не дозволяв,
Зіграй на струнах суті й одкровення.
Промов молитву за свій край стражденний,
Яку ніхто, як ти, не промовляв.

Різдвяна ніч у зорях і свічках,
Як вишиванку, небеса гаптує.
З надією душа твоя святкує,
Імення Боже сяє у думках.

Юрій Тітов

«А душа за ґратами вмирала»

*  *  *

А душа за ґратами вмирала,
Мов рабиня, побивалась гірко.
Та для неї ангельські хорали
Забриніли й посміхалась зірка.

Та зоря — омріяне світання,
Промінь із пітьми пророчив весну,
Відступала рабства ніч остання,
Душу зігріваючи воскреслу.

І вона вже бачила осоння,
Хоч до дня було іще далеко.
Стиснула промінчик у долонях, 
Скинула ярмо — і стало легко.

І на те осяяння незгасне
Полетіла, вірячи у диво,
Що віднині доля буде щасна
І любов там буде незрадлива.

А зоря світила і не гасла,
Вказуючи людям шлях до мрії.
Пахло сіном у благеньких яслах,
Бавилась із первістком Марія.

Володимир Сад

«А люди ж!..»

*   *   *

А люди ж!..
Люди,
Як свічечки
У день народження Бога.

Над яслами віл стоїть
Зі сльозою в оці.

А люди ж!..
Люди —
Поневолювачі,
Ярмо подають.

Спасе,
Спаси нас від людей,
Людей від нас спаси,
Спасе.

Нарекли хлопчика ім’ям:
БОГ З НАМИ.
Назви і нас, Господи:
МИ З БОГОМ.

А люди ж!..
Господи,
Чому люди гаснуть,
Подиху Твого не відчувши?!

А люди ж!..

Василь Слапчук

А ніч тоді була…

А ніч тоді була така глуха,
Така сліпа, що осліпила світ.
І він безтямно рився, наче кріт,
У ґрунті безпросвітного гріха.

І був тягар, і був печалі щем…
Та жевріла надія між примар,
Що прийде ось Месія — дивний Цар —
І розжене пітьму Своїм мечем.

І залунає переможний гук,
І полум’я шугатиме вгорі…
А Він прийшов під сяєвом зорі,
Під шурхіт сіна і копитець стук.

Тоді співали ангели й зірки,
Бо то була вже зовсім інша ніч.
І спали із осяяних облич
Віки чекання і гріха віки.

Василь Мартинюк

Агнець

Хилився хлів убого. Старі рипіли двері.
Далекий гомін міста лякливо повз у кут.
Свята сім’я над сином молилась по вечері.
Осли ліворуч ясел всі збилися у гурт.

І пахло сіно полем. В кошарі спали вівці.
А в яслах — новий житель дивився перші сни.
Він був такий маленький. По глиняній долівці
Його маленькі ніжки ще й кроку не пройшли.

Спросоння посміхався, здригались злегка очі,
Як в сонного ягняти, що спало край ясел.
Вони з’явились разом, в одну годину ночі
Якраз у тій кошарі, де спав старий осел.

Мале ягня дрімало, невинне і покірне,
Не знало, що чекає його у майбутті.
Не знало, як-то доля його жорстоко кине,
Які-то перевали високі та круті.

Радіти буде сонцю, травинці між камінням,
Стрибатиме щасливо по березі життя…
Та раптом все це зникне, і вечором осіннім,
Як чорний коршун з неба, так люди налетять.

Його, невинне, чисте, пов’яжуть та без жалю
За гріх чужий як жертву у храмі принесуть…
Та ще було далеко до того зблиску сталі,
Ще поки мирно спали ягнятко та Ісус.

Не знали мати й батько, яка в них спільна доля,
Що жертвою за когось обом їм треба стать…
Вони щасливо спали. І сіно пахло полем,
І тесля ще не скоро почне хреста тесать.

Ще десь зірки в пустелі стежини прокладали
Для тих, кому відкрилось народження Царя.
Про мир небесний людям ще ангели співали
І тільки-но вставала від Якова Зоря.

Ще довгий шлях чекає на Того, Хто любов’ю
Освітить з неба людство, гріховне та німе.
…А я хреста вже бачу: на нім стікає кров’ю
Той Агнець, що на Себе гріхи мої візьме…

Юрій Вавринюк