Що я знаю про вдячність?

Подяка… Що це для мене?
Просто ввічливість або щире почуття?


Як часто я насправді відчуваю вдячність? Або я приймаю все як належне? Чи вмію я дякувати? Чи легко мені це? Чи ціную я те, що дає мені життя і люди? І чому мені важко щиро приймати вдячність? Кому вдячність потрібна більше – тому, хто дарує її або тому, хто приймає?

Такі запитання з’явилися у мене через відчуття чогось прекрасного, чого я не відкрила ще для себе в почутті вдячності. Дослідженню цього питання і присвячена ця стаття.

Що я знаю про вдячність?

З прагматичної точки зору вдячним бути вигідно – відносини з людьми тоді приємніші і міцніші. Відчуваючи вдячність, людина припиняє концентруватися на собі, звертає увагу на інших людей.

  • Вдячність надає сил, наснаги, свідчить про визнання досягнень людини.
  • Вдячність радує, коли вона щира.
  • Дякувати легко, коли отримуєш щось добре несподівано.
  • Дякувати можна словами, справами, подарунками, своїм ставленням.
  • Вдячність можна відчувати довгий час або забути через годину.
  • Якщо не подякувати за добро, то совість не дає спокою, залишається камінь на душі.
  • Буває вдячність виникає тоді, коли усвідомлюєш цінність того, що втратив. Або коли сам починаєш щось робити і розумієш, скількох зусиль це коштувало іншим.
  • Подяка вимагає від людини розуміння і відчування цінності отриманого.
  • Коли те, за що дякують, зроблене з доброї волі, за власним вибором, безкорисливо, це підсилює почуття вдячності з обох сторін.

“Хто не любить просити, той не любить бути зобов’язаним, отже боїться бути вдячним.”

В. О. Ключевський

Вдячність – це почуття

Вдячність, як щире почуття, важко відокремити від любові. Інакше вона буде скоріш платою за послугу, ніж почуттям. Просто емоційним сплеском, який швидко згасає.

Подяка разом з любов’ю – це чисте радісне почуття, яке виникає між людьми як від рівного до рівного. За своїм статусом люди можуть займати різне положення, але щира подяка йде від людини до людини, а не від статусу до статусу. Інакше це просто атрибут покровительства згори або визнання влади над собою.

У чому різниця між вдячністю і подякою? Подяка – це свідчення значимості зробленого людиною, яка супроводжується почуттям обов’язку за отримане. Вдячність випливає з глибокого чуттєвого переживання і усвідомлення цінності того, що є, просто так чи у відповідь на добро. Така вдячність відчувається разом з безумовною любов’ю.

Цікаво, що силу саме цих двох почуттів підтверджують дослідження вчених. Коротко про це у відео нижче.

Почуття і емоції людини кардинально відрізняються одне від одного. Почуття завжди глибокі, тихі, рівні, народжуються всередині людини, супроводжуються відчуттям наповненості і радісного спокою. Емоції часто гучні, нетривалі, збуджуються зовнішніми обставинами, переходять з негативу в позитив і навпаки. Після яскравих емоційних переживань відчувається спустошеність і втома, так як організм витратив сили на продукування і вкидання в кров біохімічних речовин, які викликають емоційні сплески.

У той момент, коли людина відчуває вдячність, вона не може бути злою. І навпаки: коли людина сердиться, вона не відчуває вдячності. Щира вдячність і емоції ейфорії також не можуть йти разом. Це пов’язано з тим, що під час емоційних переживань свідомість людини звужена на власній персоні. А почуття вдячності – це звернення своєї уваги на достоїнства інших людей, на гармонію світу.

Коли людина заспокоює свій емоційний фон, вона природним чином починає сприймати дійсність більш цілісно, приходять спокій і радість від того, що є. Тоді серце відкривається почуттю вдячності, воно ллється рівним благодатним потоком.

Подяка зцілює

Спираючись на практику психологів, можна говорити про найсильніший терапевтичний ефект вдячності. Дяка за отримані уроки та добро зцілює душевні переживання, гармонізує стан людини і виводить її в позитивний, ресурсний стан, який сприяє розвитку людини. Є така методика, як “Щоденник Вдячності”, в якому кожного вечора людина робить записи про те, за що вона вдячна: радість, життєві сили, спокій, відкриття, зустрічі, уроки, досвід. Є практика, коли людина починає і завершує свій день вдячністю, з любов’ю згадуючи все, що вона цінує в своєму житті.

Так людина формує і підтримує в собі позитивний спосіб мислення, плекає почуття вдячності, як свою внутрішню якість. Як наслідок – поліпшення самопочуття, світосприйняття і стосунків у сім’ї, на роботі, з сусідами. Людина, яка спрямовує свою увагу на позитивні сторони життя, стає менш схильною до стресів і ефективніше знаходить рішення завдань, тому що все частіше починає бачити в різних ситуаціях ресурс для розвитку.

Також позитивний внутрішній настрій продовжує молодість людини. Такі висновки зробили в своїх дослідженнях вчені в 90-х рр. 20 століття, що було відзначено Нобелівською премією. Життя кожної клітини в організмі людини закінчується зародженням нових клітин завдяки енергії, яка вивільняється при розпаді ядра. Але якщо енергія негативних емоцій починає домінувати у свідомості людини, то по команді ДНК запускається процес розкладання клітин і вони стають розсадником хвороботворних бактерій. Вибираючи позитивно або негативно налаштовані думки, емоції і почуття, людина в буквальному сенсі робить вибір між власними життям і смертю.
Нейропсихолог, доктор філософії Роджер Уолш (Roger Walsh):

“Вдячнісь дарує багато переваг. Вона знищує негативні почуття – під її променями тануть гнів і ревнощі, випаровуються страх і настороженість. Вдячність руйнує перешкоди на шляху до любові.”

Не дарма ще до становлення психології як науки, релігії наказували починати день з вдячності Богу. Адже вона очищає внутрішній світ людини, розвиває благородні почуття честі і людської гідності. Вдячність – багатство душі людської. Їй присвячені праці і дослідження філософів, психологів, вчених різних напрямків. Детальніше з цією інформацією можна ознайомитися в статті А. Ханової «Феномен вдячності».

15. Пильнуйте, щоб хтось комусь не відплатив злом за зло; але завжди шукайте добра один одному, і всім.


16. Завжди радійте.
17. Без угаву моліться.
18. За все дякуйте: бо така Божа воля про вас у Христі Ісусі.
19. Духа не гасіть.
20. Пророцтва не принижуйте.
21. Усе досліджуйте (випробовуйте), тримайтеся доброго.
22. Утримуйтеся від усілякого зла.

Біблія. Перше послання до солунян 5:15-22

Вдячність має особливе значення в традиціях і релігіях всіх народів.

Перша вдячність – це вдячність за Життя, бо без неї все інше не має сенсу. Доки людина жива, у неї є шанси зробити багато. Один з головних сенсів життя людини – це здобуття любові. А де людина може взяти любов? Тільки з вдячністю прийняти її від Бога в своєму серці. Тоді і життя наповнюється любов’ю.

Але неможливо любов вимагати або захопити. Тим більше Любов Бога. Любов вільна. І відкривається тому, хто здатний зі смиренням і вдячністю відкритися їй і стати її джерелом. Вдячність – це ключ до Любові. Любов – це ключ до єднання людини з Богом, духовного преображення (Порятунку Душі, Нірвани, Мокши, Звільнення, Саторі, злиття з Дао).

“У тому ж християнстві досягнення вищого духовного стану називають «Благо» і розглядають як універсальну цінність, граничний рубіж прагнення людини, у русі до якого задіяна доброта як особиста властивість Святого Духу.”

Ріґден Джаппо

Головний обряд християнського богослужіння – причастя або євхаристія, що в перекладі з грецького означає «вдячність». Ранньохристиянські автори називають Євхаристію «ліками безсмертя», «ліками життя». Це таїнство символізує богоспілкування, благодарність, набуття єднання зі Всевишнім, прилучення до Божества, до Любові Божої. У ранніх християн таїнство подяки Богу проводилося разом з вечерями Любові – агапами.

“Стосунки між людиною і Богом ґрунтуються винятково на глибинних, особистих почуттях людини від відчуття зв’язку з духовним світом, її щирої Любові і вдячності до Бога. Ось ці істинні глибинні почуття людини до Бога і є найсправжнісінька, єдина цінність, яка може бути сприйнята тим світом від людини. Причому ці стосунки з духовним світом здійснюються без яких-небудь посередників.”

Ріґден Джаппо

В Ісламі якість Подяки притаманна Всевишньому Аллаху. Людям, вдячним Йому, Він дарує Милість Свою:

“Невже Аллаг буде карати вас, якщо ви будете вдячними та віруючими? Аллаг – Вдячний, Всезнаючий!”

Коран, 4: 147

Про вдячність Всевишнього Сам Аллах в Корані сказав:

“Якщо ви будете вдячними, Я дарую вам іще більше!”

Коран, 14: 7

А Милість Всевишнього – це вище благо для людини, котре лежить за межами земного життя. Три види вдячності існує у вченні Ісламу: вдячність мовою, серцем і всіма органами. І всі вони підтверджуються праведними духовно-моральними діяннями людини, єдиними з Волею Аллаха.

“У вас немає ніякої іншої мети в житті, крім радості і вдячності.”

Будда Гаутама Шак’ямуні

На допомогу людині, яка піклується про своє духовне самовдосконалення, – медитація “Любов і вдячність”. Це один з видів давньої практики “Квітка Лотосу”, яка допомогла Будді досягти духовного звільнення.

Вдячність Богу

Сила любові та вдячності звільняє життєві сили людини, скуті негативними програмами. З’являються легкість, почуття цінності і радості життя. Я відчула це, коли зуміла щиро всередині себе проговорити: “Дякую Тобі, Боже, за пізнання добра і зла, за досвід кожного моменту життя. Дякую Тобі, Боже, що Ти завжди зі мною “.

Будь-який досвід отриманий завдяки свободі вибору, дарованої людині Творцем. І в цьому цінність життя: пізнання світу в різних його проявах на особистому досвіді дає можливість вирости і стати мудріше. Особистий досвід дозволяє зробити усвідомлений вибір і утвердитися в ньому. Так людський дух росте, стає міцнішим, вільнішим. Мудрість – це дар небес, чуттєве осяяння під час духовного зростання людини, дар, за допомогою якого досягається стан вищого просвітління, всерозуміння, всезнання.

Духовна свобода – це простір любові. Для людини, яка знаходить ці вищі цінності в собі, вдячність – природня відповідь на будь-який життєвий досвід. Вдячність – природний стан людини, наповненої глибинними почуттями в безперервному діалозі з Богом. Мудра людина завжди вдячна Богу.

Моє дослідження того, що ж таке вдячність, відкрило більше, ніж я припускала. І наступним кроком в саморозвитку для мене є більш глибоке чуттєве пізнання сили вдячності. Замість того, щоб оцінювати все, що попадається на очі, я день за днем виховую в собі почуття вдячності за те, що є. Таке наповнення свого внутрішнього світу надихає мене бачити в житті краще.

Дякую всім, чиї роботи допомогли мені в більш глибокому розумінні вдячності. Дякую тим життєвим урокам, які підштовхнули мене до пошуку відповідей. Дякую вам, дорогі читачі, бо ваша незрима присутність служила мені доброю підтримкою в цьому дослідженні.

Автор: Ольга, м. Харків

Роздуми про подяку Богові

и багато  християн дякують Богу за те добро, яке Він кожного дня створює для них.

За кожний шматочок хліба, за дах над головою, за можливість жити, врешті-решт за здатність ходити, бачити, слухати й мислити?

Перед нашими роздумами над темою «За все дякуйте» прочитаймо чудові рядки вірша «Я дякую» християнського поета Сергія Рачинця. Це слова подяки Творцю, сповнені любові і вдячності до Всевишнього:

«Дивлюсь на Голгофу, де в муках помер Ти,
Віддав найдорожчу святу свою кров…
Мені дарував сонцесяйне безсмертя –
– Я дякую, Боже, за вічну любов».

Воістину так радіє за подароване прощення, Божу милість оновлена віруюча людина.

Отож, поговоримо про подяку Богові, чи за усе ми повинні дякувати Спасителю? Де відшукати корінь гріху? І на заваді чого опиняється християнин, які перешкоди повинен він подолати, щоб подякувати за все Бога? Спробуємо відповісти на ці запитання.

У Святому Письмі у Першому посланні до солунян апостол Павло подає настанови християнам, підтримує їх духовними закликами: «Завжди радійте. Без угаву моліться.

За все дякуйте: бо така Божа воля про вас у Христі Ісусі» (5:16-18). Багато людей по-різному тлумачать вислів – «за все дякуйте», але насправді маємо буквальне розуміння уривку: за те, що живемо, за хліб, за воду, сонце, за свободу, за зиму й літо, за віру і любов Божу… У подяці Господу й полягає суть християнського життя. Бо коли люди не знають Бога, не вірять у Його воскресіння, тоді й не розуміють, для чого і кому слід дякувати. Життя тих людей самотнє, сповнене щоденних невідкладних турбот і переживань. Вони звикли вважати усе природнім, що так і повинно бути. На противагу їхньому життю існує особливий світ, де є Бог, сповнений Його любові, доброти і Його чудового світла. Проте, коли Бога немає, все, що у світі – темрява, трагедія і зло. Падіння людини і почалось з того, що, пізнавши Бога, не прославили Його як Творця і не подякували. Невдячність – це корінь усіх гріхів.

Коли ж ми дякуємо за усе, у нас починається нове життя і відкривається новий світ. Тому й ворог людських душ намагається за допомогою усіх сил перешкодити нашій подяці Богу, щоб ми не дякували Господу, а навпаки – забували про милість Його, скаржились на все, що маємо. Саме так вчинили перші люди, Адам та Єва. Вони мали усе для задоволення потреб, для прекрасного життя. Але людська допитливість і небажання подякувати Творцю за все, що в них було, призвели до гріха. В результаті їх життя стало набагато гіршим і нестерпнішим від життя у раю – постійна турбота про їжу, житло, одяг, захист домівки супроводжували їх до смерті. Диявол знищив їхній дух подяки і дав дух ненависті, жалобу, небажання жити, гріх. Але що відбувається, коли ми дякуємо Богові? Сатана тікає, і ми отримуємо перемогу. Коли ми дякуємо за все, будь-яка хвороба зникає і до нас приходить здоров’я і духовна сила. Коли ми дякуємо за все, будь-яке випробування зникає і наше життя виявляється благословенним.

Яскравим прикладом Божого благословіння є історія про японського офіцера, який після Другої світової війни повернувся на батьківщину. Проте вдома офіцер не побачив нічого радісного – уся країна була зруйнована і спустошена. Кожного дня він скаржився на час, на світ, і правителя. Коли він продовжував таке життя, його здоров’я погіршувалось. Тіло паралізувало і затверділо. Ніякі ліки не могли допомогти йому. Одного разу він лежав на ліжку, чекаючи дня своєї смерті. У цей, здавалось безнадійний час, його відвідав віруючий психолог. Він порекомендував йому дивний рецепт: «Говоріть десять тисяч раз у день одне слово – «дякую». Серце подяки вилікує вашу хворобу». У повному відчаї офіцер, немов тримаючись за останню нитку життя, повторював слово «дякую». Тоді непомітно у нього з’явився дух подяки, і він почав дякувати за все, що раніше вважав природнім. Якось його маленький син дав йому хурму, і він автоматично подякував йому: «Дякую, синку». З того часу його тіло покинув параліч і зникла хвороба. Жалоба, оскарження усього, що вас оточує, невдоволення існуванням – причина усіх хвороб, а подяка є найкращими ліками, найкращим вітаміном і оздоровленням. Невдоволення породжує нещастя, а подяка – успіх, щастя, перемогу.

Подяка – це ключ до благословінь, перемоги і розквіту. Особливість успішних людей, за даними соціологічного опитування, виявилась у тому, що вони за все дякують. А особливістю більшості неуспіху та нещасть у тому, що люди все життя чимось невдоволені. Не подякувати – великий гріх. Невдячність, немов епідемія. Невдячність вбиває себе та оточуючих, і руйнує усе суспільство. Але подяка оживлює себе та інших.

Часто люди говорять: «Як можна дякувати, якщо немає за що подякувати?» Це неправильне твердження. Бо якби вони почали дякувати за все, то в них не було б часу скаржитись. У Господі ми повинні дякувати за все.

Один чоловік йшов неподалік залізниці. Сум, горе серця сповнювали його душу. Бо він був бідний, не мав у що взутися, а невдовзі мала настати зима. «Чому, Боже, ти позабув про мене? Невже я мушу це терпіти і замерзати?». Такі думки були у того чоловіка. І ось, неначе відповідь на його питання, побачив він попереду двох чоловіків, які допомагали третьому – переносили того через колії. У чоловіка не було ніг. Він пересувався на спеціально виготовленому візку. Його сил не вистачало для того, щоб здолати яку-небудь перешкоду. Той, хто бачив це, раптом зрозумів – йому є за що дякувати Богу! «Слава Тобі, Творець Небесний за те, що я не маю взуття, але маю ноги!» – радісно вигукнув чоловік.

Спробуйте подякувати за все – відбудеться велике діло. У Посланні до римлян написано: «Хто їсть, для Господа їсть, бо дякує Богові. І хто не їсть, для Господа не їсть, і дякує Богові» (Рим. 14:6). У нас занадто багато тем подяки. І нашому життю не вистачає, щоби дякувати Богу.

Проте, як можна дякувати за хвороби, втрати, нещастя? Справа в тім, що саме твоє особисте нещастя, біль колись раптово можуть стати дверима до справжнього Світла, Добра, Любові, до несподіваної появи усвідомлення того, що якби не це нещастя, не ця страшна втрата, ти ніколи б і не задумався про існування Бога, про те, що у світі так багато несправедливості, про сенс свого життя… І ніколи б не зміг отримати шансу зрозуміти спасительні істини Слова Божого…

Коли ми дякуємо – Святий Дух починає працювати у нашому серці, а коли скаржимось – розпочинає роботу диявол. Проблема полягає в тому, що людина вміє бути невдоволеною, завжди скаржитись  навіть тоді, коли ніхто не вчить її це робити. Але подякувати вона не може. Ми повинні повсякчас тренуватися дякувати за все. Така вже людська природа. Але навіть коли ми не можемо дякувати, спробуйте згадати про жертву, яку Христос прийняв за гріхи усіх нас. І скажіть просте: «Дякую, дякую…». І тоді Бог подарує вам силу і радість дякувати, і відкриє тему для подяки. «За все дякуйте: бо така Божа воля про вас у Христі Ісусі». У цьому секрет щастя, благословіння, здоров’я і ключ до перемоги над гріхом. І як влучно написав той же Сергій Рачинець:

«Ще вчора, здавалося, жив без надії,
А нині з Тобою я щастя знайшов –
І знову, як весни, душа молодіє.
Я дякую, Боже, за вічну любов».

Тому дякуйте Богові вже з ранку, як тільки прокинулись, за життя, гарне здоров’я, щастя, за прекрасних батьків і матерів, бабусь і дідусів, сестричок і братиків, за усіх рідних, за можливість їх бачити, поговорити з ними, за природу, красу, що вас оточує… Подякуйте перед їжею за те, що Бог дав вам її! Дякуйте за все, постійно, за друзів, за ваші таланти, горе і хвороби! Наприклад, якщо навіть у вас болять ноги – дякуйте за те, що здорові! Бажано повернутися у минуле і згадати, за що не подякували, попрохати прощення і – подякувати! За можливістю згадайте більше таких випадків. І дякуйте Богові за те, що Він своєю силою колись вас благословив, а ви забули Йому сказати лише одне просте слово: «Дякую!»

Проповідь пастора церкви “Джерело життя” м. Здолбунів Олександра Калінського

Перший в історії людства день подяки відбувся, коли Каїн і Авель – діти Адама і Єви – принесли жертву перед Боже лице.

«І пізнав Адам Єву, жінку свою, і вона завагітніла, і породила Каїна, і сказала: Набула чоловіка від Господа. А далі вона породила брата йому Авеля. І був Авель пастух отари, а Каїн був рільник. І сталось по деякім часі, і приніс Каїн Богові жертву від плоду землі. А Авель, він також приніс від своїх перворідних з отари та від їхнього лою. І зглянувся Господь на Авеля й на жертву його, а на Каїна й на жертву його не зглянувся. І сильно розгнівався Каїн, і обличчя його похилилось. І сказав Господь Каїнові: Чого ти розгнівався, і чого похилилось обличчя твоє? Отож, коли ти добре робитимеш, то підіймеш обличчя своє, а коли недобре, то в дверях гріх підстерігає. І до тебе його пожадання, а ти мусиш над ним панувати. І говорив Каїн до Авеля, брата свого. І сталось, як були вони в полі, повстав Каїн на Авеля, брата свого, і вбив його. І сказав Господь Каїнові: Де Авель, твій брат? А той відказав: Не знаю. Чи я сторож брата свого? І сказав Господь: Що ти зробив? Голос крови брата твого взиває до Мене з землі. А тепер ти проклятий від землі, що розкрила уста свої, щоб прийняти кров твого брата з твоєї руки» (Бут. 4:1-11).

Жахливо, що найперший день подяки закінчився трагедією: брат убив брата. Цей день виявив усю зіпсутість людини, яка відпала від Бога, він вивів із серця людини монстра на ім’я гріх і показав його демонічну силу, що перемагає здоровий глузд, родинні зв’язки і навіть страх Божий. Подяка Богові фактично розділила людей на два табори, як Господь перед цим казав (Бут. 3:15): насіння жінки і насіння сатани.

Приносячи жертву Богові, брати усвідомлювали, що все – від Бога. Обидва принесли те, що мали, над чим трудилися. Чому ж Господь прийняв жертву Авеля, а жертву Каїна не прийняв? Можливі різні варіанти відповіді, мовляв, «Каїн давав не з добрим серцем», «Авель приніс кровну жертву», «Каїн приніс не найкраще» тощо. Особисто для мене найприйнятніше тлумачення наступне: Каїн приніс від проклятої землі, і серце його не було в цій жертві. Авель, як написано в Євр. 11:4, приніс кращу жертву через віру, він зрозумів свою гріховність, він зрозумів, що він винний, що має пролитися кров, і в жертву було принесено найкраще – перворідна вівця. Отже, нашу подяку визначає стан нашого серця.

Каїн нічого поганого не зробив під час жертвоприношення, він теж приніс подяку Богові. Але Господь не прийняв його жертви і просто не звернув на неї уваги. Чому? Бог дивиться на серце того, хто приносить Йому подяку, і наша подяка показує наше серце. Вдячність без віри, тобто, якщо я насправді не вірю, що Бог є, що Він чує і знає все, що це все від Нього, – це просто лицемірство. Справжня вдячність, приємна Богові, має походити, найперше, з нелицемірного серця, а тоді тільки з вуст або з рук людини.

Виходить, що Бог «перебирає» подяками? Ні, Бог випробовує наші серця і дуже уважно дивиться на кожне серце, чим живе людина взагалі, як вона ходить перед Ним, чи є в її серці справжня віра. Усе Писання говорить про те, що не всяку подяку від людей Бог приймає. Через пророків Ісаю, Єремію, Єзекіїля, Амоса Бог дає зрозуміти, що лицемірна подяка Йому бридка.

«Навіщо Мені те кадило, що з Шеви приходить, запашний очерет із далекого краю? Цілопалення ваші не любі Мені, ваші ж жертви Мені не приємні!» (Єр. 6:20).

Вони все правильно робили, в храмі була розроблена чітка система жертвоприношення, одна біда – серце їхнє було далеко від Бога.

«Зненавидів Я, обридив Собі ваші свята, і не нюхаю жертов ваших зборів… І коли принесете Мені цілопалення та хлібні жертви свої, Я Собі не вподобаю їх, а на мирні жертви ваші із ситих баранів не погляну… Усунь же від Мене пісень своїх гук, і не почую Я рокоту гусел твоїх, і хай тече правосуддя, немов та вода, а справедливість як сильний потік!» (Ам. 5:21-24).

Знову ж Бог каже, що Його взагалі не цікавить їхнє служіння, Він дивиться на їхні серця.

«А ви, Ізраїлів доме, так говорить Господь Бог: Кожен ідіть, служіть своїм божкам! Але потім ви напевно будете слухатися Мене, і святого Ймення Мого ви вже не зневажите своїми дарунками та своїми божками…» (Єз. 20:39).

«Нащо Мені многота ваших жертов? говорить Господь. Наситився Я цілопаленнями баранів і жиром ситих телят, а крови биків та овець і козлів не жадаю! Як приходите ви, щоб явитися перед обличчям Моїм, хто жадає того з руки вашої, щоб топтали подвір’я Мої? Не приносьте ви більше марнотного дару, ваше кадило огида для Мене воно; новомісяччя та ті суботи і скликання зборів, не можу знести Я марноти цієї!.. Новомісяччя ваші й усі ваші свята ненавидить душа Моя їх: вони стали Мені тягарем, Я змучений зносити їх… Коли ж руки свої простягаєте, Я мружу від вас Свої очі! Навіть коли ви молитву примножуєте, Я не слухаю вас, ваші руки наповнені кров’ю… Умийтесь, очистьте себе! Відкиньте зло ваших учинків із-перед очей Моїх, перестаньте чинити лихе! Навчіться чинити добро, правосуддя жадайте, карайте грабіжника, дайте суд сироті, за вдову заступайтесь!» (Іс. 1:11-20).

Через пророка Ісаю Бог сказав про Свій народ:

«…народ цей устами своїми наближується, і губами своїми шанує Мене, але серце своє віддалив він від Мене, а страх їхній до Мене заучена заповідь людська, тому Я ось ізнову предивне вчиню з цим народом, вчиню чудо й диво, і загине мудрість премудрих його, а розум розумних його заховається» (Іс. 23:13-14).

Ці ж самі слова повторює Ісус Христос:

«Оці люди устами шанують Мене, серце ж їхнє далеко від Мене!» (Мт. 15:8).

Висновок дуже простий: вдячність – це наближення до Бога серцем, а вже потім устами, ділами, жертвами, служіннями. Тому для нас усіх важливими є питання: з чим ми сьогодні наближаємося до Бога, з чим ми приходимо перед Його лице, врешті, з якого серця Бог приймає подяку?

У листі до Тимофія апостол Павло пише: «Великий же зиск – то благочестя із задоволенням» (1 Тим. 6:6). Задоволення – це дефіцит сучасності. Але ж незадоволене й ображене серце не може принести гідної подяки Богові!

Подивіться на приклад Каїна, який викриває справжній стан його серця. Бог попереджає його, Бог бачить, що лежить перед дверима його серця, Він знає, чим усе це закінчується, Він бачить наміри його серця, тому каже: «Каїне, зупинись!» А що ж Каїн? Зверніть увагу на тон його розмови з Богом. Чи був Каїн задоволений Богом? Звичайно, ні, у світогляді Каїна Бог був злим і жорстоким. «Як Він так міг зі мною вчинити?»

Каїн був злий не лише на Бога, але й на безвинного Авеля. Подивіться на його ставлення до Авеля. Замість радості за успіх брата, він переповнився заздрістю. Каїн незадоволений Авелем, і в серці своєму виношує страшний план. Він почав шукати задоволення в помсті. Крім того, Каїн був незадоволений обставинами, він не захотів змиритися з тим, що сталося, і почав здійснювати свій підступний план. Його не задовольняла ситуація, в якій він опинився, він був незадоволений Богом, Авелем (людьми), обставинами навколо себе. Причиною незадоволеного серця є ненаситне людське «я».

Є багато речей, які можуть викликати в нас незадоволення Богом. Наприклад, Він не здійснює мої плани, не чує молитви, Бог робить усе, що Він хоче, мені це не подобається. Ми часто незадоволені людьми, які нас оточують. «Як так можна чинити?» – часто обурюємося ми. Коли людина фокусується на недоліках інших і цим починає жити, вона ніколи не буде задоволеною і щасливою, ніколи. Якщо людина живе всім тим поганим, що бачить у людях, вона просто нещасна. У нас багато обставин, які викликають незадоволення: хвороби, низька зарплата, відсутність власного житла, сімейні негаразди. Є безліч речей, яких ми не маємо, але які нам потрібні. А у когось вони є. Чому така несправедливість? Ісус Христос сказав Своїм учням:

«Шукайте ж найперш Царства Божого й праведності Його…» (Мт. 6:33).

Справжня, приємна Богові подяка виходить лише з благочестивого і задоволеного серця. Запитаймо себе: чи я – задоволена людина? чи задоволений я своїм життям? своїм достатком? своїм рівнем життя й усім, що маю? Апостол Павло радить: «Як маємо поживу та одяг, то ми задоволені будьмо з того», а перед тим вказує причину: «Бо ми не принесли в світ нічого, то нічого не можемо й винести» (1 Тим. 6:7-8). Якщо Бог дав нам їжу й одяг – слава Богові. А якщо Він щось більше дав, ніж те, що обіцяв, – це вже взагалі «благодать на благодать» (Ів. 1:16), це примноження Його милості і турботи, це повинно викликати в нас благоговіння і трепет.

З іншого боку, ми маємо розуміти, від чого наше задоволення походить. Ніяка річ на землі не здатна нас задовольнити. Ніяка. Якщо у когось є мрія, що саме ця річ зробить його щасливим, повністю задовольнить, знайте: нічого в цьому світі вас не задовольнить, ні хороша машина, ні будинок чи квартира, ні престижна робота. Рано чи пізно ви відчуєте розчарування.

Чи задоволений я людьми довкола себе і як я ставлюся до них? – Це дуже серйозне запитання. Це важливий елемент нашої віри: як я настроєний стосовно людей навколо мене. Я постійно помічаю і підкреслюю їхні недоліки чи я вчуся бути задоволеним тими, кого Бог послав мені на шляху, і благословляю навіть негідних людей? Лише серце, яке вміє благословляти, може про інших говорити добре, а не осуджувати. Незадоволення людьми завжди веде нас до «подвигу» Каїна. І хоча до фізичного вбивства зазвичай діло не доходить, але як часто люди смертельно ранять одне одного словами, ставленням своїм, псують їхнє життя своїм жорстоким серцем і гниллю своєї душі!..

Чи може християнин дозволити собі про когось говорити з насмішкою або ставитися до когось зверхньо? Чи можу я собі дозволити бути насмішником над іншими? Ніколи. Ми просто не маємо права цього робити. Задоволене серце, серце, наповнене Богом, не дає нам права так чинити. Благочестиве і задоволене серце приймає різних людей без осуду і критики.

У Першому посланні до коринтян, 13:7, апостол Павло висловлює дуже цікаву думку: «Любов вірить у все, сподівається всього». Якась вона така дивна, ця любов Божа! Можливо, занадто романтична. Можливо, так не можна дивитися на життя, потрібно більш реалістично.

Але в Писанні сказано, що «любов вірить у все». Нехай сотні раз просить прощення – вона ж вірить, бо вона – любов, це ж Боже серце, по-іншому просто неможливо.

Проте варто пам’ятати, що ніхто з людей ніколи нас повністю не задовольнить. І коли чоловік думає, що ота жінка, друга, третя, п’ята, нарешті його задовольнить, це – омана. Коли жінка думає: «Може, цей чоловік підійде мені і буде справді мені задоволенням», – це неправда. Ніколи ніхто з людей не може іншу людину повністю задовольнити. Біблія ще сильніше говорить:

«Проклятий той муж, що надію кладе на людину, і робить раменом своїм слабу плоть, а від Господа серце його відступає» (Єр. 17:5).

Якщо ми шукаємо в людях фундамент для задоволення, рано чи пізно наша будівля зруйнується. Ми маємо у своєму серці «виробляти» задоволення, а не в людях задовольнятися. І це дуже велика і важлива різниця. На черзі найважливіше запитання: чи задоволений я Богом? Кожен з нас може запитати: «Господи, чи я задоволений Тобою Самим? Чи наповнює моє серце Твоя краса, Твоя сила, благодать Твоя, Особа Твоя? Чи достатньо мені Твоєї любові для щастя, Твого прийняття для повноти і спокою? Чи достатньо мені того, що Бог мене любить, про мене турбується, і я не хочу нічого шукати в людях?» І якщо я в Богові незадоволений, моя віра, моя подяка буде лицемірною, тому що тільки Він один наповнює нас цим життям, духом життя, силою дивитися на життя по-іншому. Тільки від Нього наше серце наповнюється небом, і ми розуміємо, що все, що пропонує Земля, – обман, це просто шлях в нікуди, шлях до розчарування, до краху моєї сім’ї, моїх надій і мрій. Тільки Він один є справжнім джерелом моєї насолоди, мого життя, моєї радості! Чи задоволений я тим, як Бог до мене зараз ставиться? Чи задоволений насправді я тим, що Його Син дві тисячі років тому піднявся на хрест, страждав, умер за мене? Чи задовольнила, чи заспокоїла моє серце Його кров, Його смерть? Чи ті краплі крові, які на хресті проливалися, дали моїй душі спокій? Чи й досі я живу з тягарем гріха на плечах? Чи справді я повірив Євангелії Сина Божого, що Божий Син усе зробив і тільки через віру Бог звільняє мене від гріха, і я знаю, ні смерть, ні зустріч з Богом – це не щось жахливе? Для всякого віруючого, хто Богом задоволений, смерть – це надбання, і Царство Боже – це мета, заради якої ми живемо, куди ми взагалі прагнемо. Немає кращого серця, ніж у Нього, ніхто не може вас більше любити, приймати, прощати, як Він. Не існує іншої особи, яка б так знала вас. Давид говорить: «Ти виткав мене в утробі матері моєї» (Пс. 138:13). Він захоплений цією думкою! Бог ткав його… Ми народилися, зробили свій перший подих, ми дихаємо цим повітрям, ходимо по землі, п’ємо воду, яка нам не належить, ми з собою нічого в світ не принесли… Як Його не любити? Усе створіння, все, що нас оточує, свідчить про те, що Бог нас любить. І, звичайно, найголосніше про Божу любов говорить нам хрест, хрест Його Сина. Якщо я у цю любов не вірю, не вірю, що на хресті відбувся доказ цієї любові, я просто Бога ігнорую. Найстрашніший гріх – це коли я байдужий до того, що відбулося на хресті. І Бог у вічності каратиме людей за те, що вони, проживаючи своє життя, були байдужими до Євангелії. Чули, знали, відвідували, були знайомі, але Христос був поза їхнім серцем. І в цьому трагедія всього людства. Чи зцілює Бог моє незадоволення Своїм Сином Ісусом Христом? Чи заспокоює мене Ісус, Який у мені живе, від моїх незадоволень? Чи запалює моє серце та істина, що Царство Боже наблизилося?

Багато поколінь вважало, що їхній час – останній. Так думали християни в епоху Нерона та інших імператорів, так думали, коли приходив до влади Гітлер або Сталін. Події нашого часу – глибока економічна криза, ідея створення єдиного світового правління, єдиного правителя, який має забезпечити нам безпеку від нас самих, – також наштовхують на думку, що живемо в останній час. Люди не знають, як світ з усього цього вибереться, а у Біблії сказано, що антихрист прийде на тлі безладу і хаосу і буде встановлювати порядок. Сьогодні слушний момент замислитися над нашим життям. Через такі події Бог говорить, що все близько: і Царство Боже близько, і кінець усім проблемам теж близько. Те, що Бог учить нас завжди бути задоволеними і дякувати Йому своїм серцем, не означає, що у нас завжди буде добрий настрій і повне бажання дякувати Богові. Буває подяка через біль і наперекір почуттям, тому що не завжди воля Божа для нас приємна і легка. Пам’ятаєте Слова Христа в Гефсиманії, коли з Його чола стікав піт як краплі крові, коли у Ньому відбувалась величезна боротьба. Для Нього було природно зберегти Своє життя, але Він розумів, що лише через смерть і взяття на Себе гріхів усіх людей Він може виконати волю Божу. І воля Батька була саме у тому, щоб Він там, у Гефсиманії, прийняв рішення. А далі Він абсолютно спокійно продовжував Свій шлях на Голгофу.

Друзі, ми повинні приймати рішення дякувати Богові через своє «не можу» і «не хочу». Нам багато чого не подобається, ми хочемо, дуже-дуже хочемо, але Бог каже: «Ні». «Ну, Боже, але ж тоді буде так добре». – «Я знаю, Я знаю, чим усе це для тебе закінчиться. Ти краще подякуй Мені зараз за те, що ти маєш, подякуй Мені й упокорися переді Мною, і Я тебе благословлю». У Біблії написано, що духовне зростання відбувається з подякою, що ми ростемо і стверджуємося у Христі з подякою. Як ви думаєте, а чи дякує Бог людям? Чи є у Біблії місця, де було б сказано, що Бог людям дякує? Чи можливо це? Адже, усе – Його: земля – Його, ми – Його, все, що у нашому серці, – теж Його, усяке хороше бажання в нас – теж від Нього. Нам немає чим хвалитися. Написано, що в небесах 24 старці зняли свої вінці і поклали перед престолом, бо вони знали, що ця нагорода – це не справа наших рук. То чи дякує Бог людям? Так. Бог дякує нам тоді, коли ми діємо проти існуючих законів світу і показуємо Його характер і серце для інших. Задоволене Богом серце виявляє себе у наступних речах:

«А вам, хто слухає, Я кажу: Любіть своїх ворогів, добро робіть тим, хто ненавидить вас. Благословляйте тих, хто вас проклинає, і моліться за тих, хто кривду вам чинить. Хто вдарить тебе по щоці, підстав йому й другу, а хто хоче плаща твого взяти, не забороняй і сорочки. І кожному, хто в тебе просить, подай, а від того, хто твоє забирає, назад не жадай. І як бажаєте, щоб вам люди чинили, так само чиніть їм і ви. А коли любите тих, хто любить вас, яка вам за те ласка? Люблять бо й грішники тих, хто їх любить. І коли добре чините тим, хто добро чинить вам, яка вам за те ласка? Бо те саме і грішники роблять. А коли позичаєте тим, що й від них сподіваєтесь взяти, яка вам за те ласка? Позичають бо й грішники грішникам, щоб одержати стільки ж. Тож любіть своїх ворогів, робіть добро, позичайте, не ждучи нічого назад, і ваша за це нагорода великою буде, і синами Всевишнього станете ви, добрий бо Він до невдячних і злих!» (Лк. 6:27-35).

Подяки і нагороди від Бога заслуговує той, хто любить своїх ворогів і робить їм добро, як Бог для нас. Хто благословляє тих, хто його проклинає. Хто молиться за тих, хто його ображає, а не йде усім про це розказувати, не жаліється. Він каже Богові: «Мені дуже боляче, але благослови його». Подяки і нагороди від Бога заслуговує той, хто підставляє другу щоку і не мстить образникам, і в цьому велика сила християн. Як підставити другу щоку? Це неможливо! Можливо, і в цьому справжня християнська сила, точніше, сила Христа. Подяки і нагороди від Бога заслуговує той, хто на нахабство, на вимогливість реагує подвійною жертовністю і віддає більше, ніж у нього забирають і вимагають. Це так не по-людськи, зате так по-Божому! Краще мати подяку і нагороду від Бога, корячись Його слову, і бути нерозумним в очах людей, аніж, тримаючись за земне, бути нерозумним перед Богом. Подяки і нагороди від Бога заслуговує той, хто дає, коли його просять, і не чекає повернення, демонструючи цим свою свободу від речей і майна та висоту своїх мрій і надій. Хто тримається принципу доброго сіяння: «Тож усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви» (Мт. 7:12), хто сіє любов і жертовність, хто сіє прийняття і прощення, навіть у ворогів своїх сіє, – той пожне благословення. Якщо ми робимо добро, не очікуючи нічого від людей, – це відображає характер Бога, це робить нас Його синами. Адже Бог благословляє і тих, хто Йому невдячний, хто Його не помічає. Скільки людей у світі сміються з Бога, різні дурниці про Нього пишуть, книжки видають жахливі, брехливі, а Бог їх благословляє, у них здорові діти, у них самих до смерті здоров’я хороше, Він їх благословляє достатком, тому що Він добрий навіть до злих і неправедних, і невдячних. І саме таке серце Він вклав у нас, і саме такого Він від нас чекає, і саме за прояви і ствердження у житті цих істин Бог нам подякує. Він радий бачити Своїх дітей слухняними, які справді вільні від світу.

Отже, Бог приймає подяку з благочестивого і вірного серця, бо таке серце має віру і бачить Його. Що ми несемо сьогодні на Божий жертовник? Вдячне через віру серце чи гарно нафарширований язик, сердечну вдячність чи релігійні слова? Почнімо свою жертву з чистого агнця, як Авель, почнімо з подяки за Сина Божого, Який узяв на Себе наш гріх і, проливши кров, став мостом між нами і Богом, подякуймо Богові за достатність Його любові і турботи про нас, які роблять нас благочестивими і задоволеними. Визнаймо, що не наша освіта, не міць наших рук, не добрі люди, а саме Бог, саме Він є причиною всіх наших благословень, всього доброго, що є в нашому житті. Бог – центр нашого життя, початок, причина і кінець усіх наших подяк. Отож, підходьмо до престолу з гідною жертвою – хвалою і подякою від серця.


Подяка – це коли дав би щось більше, але не маєш. Так просто сказати –дякую! Втім, подумаймо над наступним:
Подяка – визнання залежності. Самодостатні, незалежні не дякують. «Навал» (це ім’я невдячного) – пам’ятаєте: — хто такий Давид, розвелося тут біженців усяких (1 Цар. 25:10)
Подяка – визнання волі Господа над собою. «Подяку складайте за все, бо така воля Божа про вас у Христі..»
— за все – хліб, одяг, здоров’я, автомобіль (якщо немає – за те, що немає, буде..), за владу, погоду, негоду, мир,…- за все!
— за всіх – царів, президентів, прем’єрів, пасторів, батьків, дітей, тещ, невісток, свекрух,- за всіх дякуємо!
Подяка – не просто продукт доброго виховання, подяка – це почуття вдячності за допомогу, зроблене добро, добре слово, усмішку і сльозу.
А тепер – про вдячність Богу. Чи потребує Він цього, чи наша вдячність Йому щось міняє у Господній природі??? До речі – Він добрий до невдячних і злих. І сонце й дощ посилає на грядку невдячних (Мт. 5:45).
Бути вдячним потрібно мені, нам, щоб ще й ще усвідомлювати: все необхідне для життя і побожності отримали ми з Його руки! Чим зможемо відплатити, що дамо взамін, як оцінимо..?
Дякую, Тобі Боже, дякую Тобі!!! Попробуймо сьогодні 5 хвилин дякувати і нічого не просити! Попробуйте, хоча одразу попереджу – це майже неможливо!

Люди поділяються на 3 категорії:

  1. ті, що завжди дякують 
  2. ті, що дякують тільки за хороше
  3. ті, що ніколи не дякують.

Ми повинні прагнути знаходитись у першій категорії. Як церква, ми повинні навчитися бути вдячними Богові за те, що Він завжди радий нам і завжди чекає на нас, за те, що ми – Його діти і маємо частку з Ним, за те, що Він звільнив нас від царства темряви і ввів в Царство Христа, за те, що Христос викупив нас Своєю Кров’ю і заплатив за наші гріхи.”Подяку складайте за все, бо така Божа воля про вас у Христі Ісусі” (1 Сол. 5:18) – це Боже повеління для кожного з нас!